Топоніміка м. Новомосковська. Вивчення урботопонімів м. Новомосковська.

 (  Заняття об'єднання за інтересами «Мій рідний край»)

Мета: продовжити знайомити з топонімікою, як наукою та вивчити географічні назви вулиць (урботопонімів) міста Новомосковська, які пов'язані з боротьбою наших земляків з німецько-фашистськими загарбниками, спонукати учнів до самостійного пошуку матеріалу; розвивати вміння презентувати знайдені матеріали; виховувати патріотизм, гордість за героїв рідного краю.

Методична мета: використання елементів проектного методу для розвитку соціальної та інтелектуальної обдарованості учнів.

                                                    Пізнай свій край,себе,свій рід, свій народ,

                                                    свою землю – і ти побачиш свій шлях у житті.

                                                                                                         Г. Сковорода

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

- Привітання з учнями.

-Релаксація

Сідайте зручно і заплющить очі. Двічі, або тричі глибоко вдихніть і видихніть…

Відчуйте прохолоду і свіжість повітря, вмостіться на м`якій зеленій травиці. Відчуйте, як ваші ноги, спина зручно влаштувалися. Все тихо і спокійно, тільки чути шелест старого дуба та спів пташок. Хай  ваші думки перенесуть вас у таке місце, де б ви почувались щасливими. Тут ви відчуваєте себе спокійними і щасливими, тут може статися будь - яке диво…(30 сек) Тепер ви знову під розлогим дубом. Потягніться, випростайтеся і знову будьте бадьорими, свіжими, уважними і готовими продовжувати працювати.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

Вступне слово вчителя

«Неможливо уявити собі життя сучасного суспільства без географічних назв,- пише відомий спеціаліст у галузі топоніміки  Е. М. Мурзаєв. -  Вони супроводжують наше мислення ще з раннього дитинства. Все на землі має свою адресу і ця адреса починається з місця народження людини. Це може бути вулиця, рідне село, місто, країна на якій вона народилась, жила та й живе донині - все в світі має свої імена.»

         Такі імена ми називаємо топонімами. Навіть найскладніша і, на перший погляд, незрозуміла географічна назва має своє пояснення та походження. Мова народу не є чимось застиглим, вона змінюється, розвивається, удосконалюється. Деякі слова втрачають свій сенс або взагалі можуть зникнути. Тому, деколи буває дуже важко знайти пояснення імені тієї чи іншої річки, села, хутора або міста, адже кожен географічний об`єкт має свою історію, цікаву легенду, визначну подію або видатну постать з якою пов`язана його назва.

         Якщо поглянути на карту, ми можемо помітити там багато топонімів. Наприклад, назви країн, міст, озер, океанів, гір, морів. Але це далеко не весь перелік усіх існуючих топонімів. Свої географічні назви мають також дрібні об`єкти, які ми можемо побачити на картах тієї чи іншої конкретної місцевості. Це можуть бути топоніми лісів, лугів, полів, боліт, пагорбів, тощо. Ці назви, зазвичай, добре знають лише місцеві жителі або люди, які детально вивчають дану місцевість. Такі топоніми, як правило, рідко зустрічаються у тих чи інших писемних документах та вони можуть бути не зафіксовані у географічних довідниках.

         Власні назви ще здавна приваблювали не тільки професійних дослідників, а й простий люд.

         Географічні назви одні з найдавніших пам`яток людства, створених самою людиною. У них відображені історія мов і регіонів, процес освоєння людиною нових просторів, соціальні відносини, духовне життя народів. Все, що відбувалося на землі протягом довгих століть, відображено в розсипу імен на географічній карті. Ніяк не пов`язані зовні, вони становлять міцне єдине ціле. Немов нитка Аріадни, древні і нові назви пов'язують минуле і сьогодення, одні етноси з іншими. Географічні назви приховують в собі й мудрість народу, й історичну давнину, й хитромудрі загадки мови. Уявіть собі, що всі географічні назви разом зникли з карти і взагалі зникли з нашого життя. Що тоді відбудеться? Не буде перебільшенням сказати, що життя практично зупиниться. Перестануть ходити поїзда і літати літаки. Люди не зможуть пояснити, де знаходиться те місце, куди їм терміново необхідно потрапити або куди послати лист. Не зможе в такому випадку працювати пошта, телеграф. Пожежна машина та «Швидка допомога» не знатимуть, куди їм їхати. Якщо не буде назв, не буде і адрес. Рано чи пізно у кожної людини невільно виникають питання: чому слово-назва така незвичайна? Хто її придумав? Що вона означає? На всі ці та багато інших питань дає відповідь наука топоніміка.

         Топоніміка вивчає походження, зміст і закономірності розвитку географічних назв. Слово це грецького походження, складне, складається з двох слів: топос - "місце" і оном- "ім'я", тобто топоніміка – це наука про імена, назви місць. На даний час наукові дослідження найбільш динамічно і плідно розвиваються на стику декількох областей знань. Такою є і топоніміка.

Топоніміка тісно пов'язана з географією: вивчати назви об'єктів можна лише тоді, коли ясно уявляєш собі ці об'єкти. Незаперечний зв'язок топоніміки і з історією: народи йдуть, переселяються, але дані ними назви гір, річок, озер залишаються в пам'яті тих народів, які прийшли їм на зміну, в багатьох географічних назвах зберігаються спогади про історичні події. Сама ж топоніміка - це галузь більш широкої науки - ономастики, що входить до числа наук про мову і вивчає власні імена. Топоніміка допомагає відновити риси історичного минулого народів, визначити межі їх розселення, окреслити області колишнього поширення мов, географію культурних і економічних центрів, торгових шляхів і т. п.

Часто топоніміку називають «мовою землі», і це дуже вірне визначення, тому що найчастіше тільки з географічних назв ми дізнаємося про ті народи, які жили до нас в ті далекі часи, чим вони займалися, з ким воювали і з ким дружили. Крім того, існує ще термін топонімія. Він означає сукупність географічних назв певної території.

         Для топоніміки характерні свої специфічні методи досліджень. Основну роль відіграють польові дослідження, збір первинного матеріалу, виявлення природних, історичних та етнографічних особливостей певного в регіону, особливостей, які визначають своєрідність топонімів.
 Топоніміка також використовує методи, властиві історичній науці, - роботу з архівними матеріалами та аналіз письмових джерел. На службу топоніміці поставлені методи, які притаманні географічній науці - картографічній, просторово-порівняльний та ін.

         Географічні назви або топоніми - найважливіший компонент географії. Вони є своєрідною сполучною ланкою між людиною і географічним об'єктом, не тільки вказуючи його місце на поверхні планети, а й даючи цікаву і, найчастіше, дуже важливу інформацію.

 Існують різні типи топонімів, які отримали власні термінологічні позначення:

-         Ойконіми (власні назви населених пунктів – міст, сіл, селищ).

-         Гідроніми (географічна назва водоймища).

-         Дрімоніми (назви лісів).

-         Ороніми (власна назва будь-якого об'єкта рельєфу земної поверхні).

-         Урботоніми (ім'я, назва  вулиці, проспекту, бульвару, провулку, будь-якого об'єкта міста, що має ім'я).

   На заняттях нашого об'єднання за інтересами ми вже знайомилися з  урботопонімами нашого міста. Можемо зробити висновок, що формування топонімів Новомосковська відбувалося в такі історичні етапи: язичеські - Самара; козацька епоха – Січова, Гетьманська, Паланська та ін., але ці назви минулого нашого міста і з приходом нової радянської епохи вони змінили свої назви і дуже добре, що поряд з вулицями Радянська, Комсомольська,  пл. Леніна є вулиці, які названі на честь  героїв Великої Вітчизняної війни – М.Головка, Зіни Білої, Сучкова, 195-ї стрілецької дивізії та ін..

   Сьогодні на нашому занятті ми будемо продовжувати вивчати урботопоніми міста Новомосковська, а саме назви тих вулиць міста що пов'язані з визвольною боротьбою наших земляків проти німецько-фашистських загарбників.

Виступи учнів супроводжуються показом презентації.

1.Вулиця Микити Головка

Ім'я Микити Головка, керівника комсомольського підпілля нашого міста в роки фашистської окупації добре відоме жителям Новомосковська. Ним на честь 20-річчя Перемоги названу одну з центральних вулиць. Хто ж він, юнак, який увічнив своє ім'я?

Його дитинство і юність припали на перші п'ятирічки. Вчився у другій, а потім четвертій школі (нині школа №1). Саме в цей період розвиваються здібності ватажка комсомолії. Був делегатом комсомольської конференції. Після школи вирішив оволодіти вищою освітою – він стає студентом Одеського політпросвіт інституту.

         Закінчено другий курс. Складено плани на канікули. І раптом – війна.

З великими труднощами йому, вдалося добратися в окупований Новомосковськ. В армію Микиту не призвали – мав другу групу інвалідності. По приїзді налагоджує зв'язок з комуністами та комсомольцями.

         Після зустрічі з секретарем підпільного міському партії Павловим і Зіною Білою Головко стає керівником комсомольсько-молодіжного підпілля Новомосковська, а Зіна його найближчим помічником.

         Група Головка регулярно слухала зведення радянського інформбюро. Все почуте відображалося у листівках, які розповсюджувалися серед населення. Комсомольці звільняли з полону червоноармійців і командирів, переправляли їх через лінію фронту, або до партизанів.

         Підпільники брали участь у підготовці диверсій у механічному цеху жерстекатального заводу, де фашисти ремонтували свою бойову техніку. Вони також підривали мости, виводили з ладу залізничне полотно і лінії зв'язку. Багатьом юним новомосковцям вдалося уникнути фашистського рабства завдяки підпільникам.

         Група М. Головка підтримувала постійний зв'язок з партизанами, передавали розвідувальні дані. Незадовго до звільнення міста від фашистської навали підпільний міськком приймає рішення: разом з партизанами, виступити на допомогу Червоній Армії. Комсомольці починають збирати зброю і переправляти її до лісу.

         18 серпня 1943 року, усього за два дні до відходу підпільників з міста, фашисти натрапляють на їх слід. Були заарештовані його керівники і рядові комсомольці.

         Незважаючи на звірство, фашистам не вдалося поставити на коліна Микиту Головка  і його товаришів. Коротким  було життя Микити, але яскравим.

         Ось вулиця Микити Головка. Колись вона була Січовою – в пам'ять про свободолюбиву Запорізьку Січ. За ті ж ідеали справедливості і незалежності віддав життя і гідний нащадок запорожців – Микита Головка.

2. Вулиця Зіни Білої

         Ім'я Зіни Білої з любов'ю називають жителі вулиці (колишньої Харьківської, Шосейної, а тепер імені Зіни Білої). Тут вона народилася в 1922 році, тут пройшла її коротка і славна молодість.

         Зіна і її брат Коля були дружними. Однак лідером була Зіна. Коли вона підросла, пішла навчатися в Новомосковську середню школу № 4 (сьогодні ЗОШ № 1). Із перших років навчання Зіна відрізнялася працелюбністю, допитливістю, твердим і вольовим характером, користувалася авторитетом серед друзів. Навчалася на відмінно, щорічно по закінченню навчального року отримувала Похвальні грамоти За відмінні успіхи у навчанні і за зразкову поведінку». Ставши комсомолкою за власним бажанням працювала піонервожатою.

         Після закінчення школи вступила до Новомосковського вчительського інституту (нині колегіум № 11). Лише закінчила перший курс, коли почалася війна. Зіна шукала спільників для боротьби з фашистами. Вона розуміла, що діяти треба швидко і обережно. Тому зверталася до тих, кого знала: дівчат, з якими навчалася в педінституті, колишніх учнів школи № 4.

         У вересні 1941 року була створена підпільна комсомольсько-молодіжна організація. Її очолив Микита Головко, а Зіна стала його заступником, головним зв'язківцем і найближчим помічником Микити.

         Листівки Зіна з дівчатами писали від руки. Клеїли їх вночі прямо поверх німецьких оголошень, наказів. Для новомосковців кожне повідомлення було джерелом віри, надії, життя. Після розгрому фашистів під Москвою у місті з'явилися надруковані на машинці листівки з підписом «Патріот».

         Та цього підпільникам здавалося замало. Вони збирають одяг і продукти, організовують втечу військовополонених солдатів та офіцерів, готують диверсії. На квартирі Білих Зіна зустрічалася з партизанами-розвідниками загону ім.. Чапаєва, що діяв у Самарських лісах, передавала їм зібрану комсомольцями інформацію.

         Однак, над членами підпільної організації нависла небезпека. 18серпня 1943 року почалися масові арешти. Були арештовані Микола Головко, Зіна Біла, Микола Білий, Микола Колесніков, Женя Шуть, Григорій Батурін та інші.

         Зіна Біла посмертно удостоєна солдатської медалі «За відвагу» - вона була мужнім солдатом Великої Вітчизняної.

         Свій вірш присвятила полум'яній патріотці, підпільниці Зіні Білій її однокласниця Марія Кадченко в  1983 році.

Памяти Зины  Белой

 Широкой улицей задумчиво иду

И вижу надпись: «Зины Белой»

 Моя ровесница как будто наяву

   Взошла ко мне походкой смелой.

Такая же, как сорок лет назад:

              Простая, юная, с серьеозными глазами.

     И ветер теребил уже седую прядь,

                                        Скрывая раны над висками.

      Все ужасы войны воскресли вновь:

                   Расстрелы жителей в траншеях института –

    Лилась тогда рекой людская кровь

       От рук фашистов бесновавших люто.

 Застыло лето в убранстве своем.

   Сады чернели вишней переспелой,

              Когда охваченный прифронтовым огнем,

Прощался город с Зиной Белой.

Невестой она на казнь пошла.

      Врагов кляня шагнула в вечность,

    Чтоб в поколениях любовь жила

И в человеке – человечность.

             Чтоб город с пепла поднялся, с руин,

   В аллеях чтоб цвели каштаны,

Чтоб дом высотный не один,

А тысячи домов стояли.

                     И пусть мудрейшие легенд своих не ткут,

         Что смерть навек уносит человека.

Тела уносит. Подвиги живут!

     Во славу Родины, во славу века.

3. Вулиця Івана Кутового

         Вулиця Івана Кутового в'ється стрічкою майже біля самої Самари.

         Любив Іван Васильович пісню, любив життя, любив людей. Вулиця пам'ятає, вулиця гордиться своїм сміливим сином, який вступив у смертельний поєдинок з ворогом.

         В 1933 році Іван Кутовий після закінчення залізничного технікуму працює в управлінні Придніпровської залізниці техніком служби зв'язку і сигналізації. Коли почалася Вітчизняна війна, тяжко хворий комуніст, якого не взяли до війська, вирішує залишитися в підпіллі. Його вводять до складу Новомосковського підпільного комітету міськкому партії.

         Іван Васильович добре знав радіотехніку, зібрав радіоприймач, слухав новини з фронту і через листівки знайомив з ними свої земляків. Фашисти готують молодь до відправки в Німеччину. І.Кутовий, що працював на біржі і користувався довірою німців, попереджав про ці жахливі акції підпільників, а ті записками попереджали молодь, яка зникала з міста.

         Івана Кутового заарештували разом з іншими підпільниками. Не добившись від нього жодної таємниці, кати розстріляли його з іншими патріотами.

         В'ється стрічкою вулиця імені Івана Кутового. Його ім'я зберігається в управлінні Придніпровської залізниці, яке занесено до книги революційної слави. Іван Кутовий назавжди залишився в серцях новомосковців.

- Масовими розстрілами, катуваннями окупантами намагалися зламати волю і мужність новомосковців.

В підвалі  колишнього вчительського інституту (нині колегіум №11) фашисти розмістили гестапо. В підвалах будинку катували і розстрілювали патріотів, котрі брали участь у підпільній боротьбі проти окупантів. На згадку про це на стіні будинку є пам'ятна дошка.

За два роки окупації гітлерівці розстріляли 3500 жителів міста, в т.ч. 360 дітей. Примусово вивезли до Німеччини 7650 осіб, в т.ч. 500 чоловіків, 5050 жінок, 2100 дітей до 16 років.

22 вересня 1943 року місто Новомосковськ було звільнено від німецько-фашистських загарбників. У звільнені міста брали участь 195 стрілецька дивізія під командуванням полковника О.М. Сучкова, 20 гвардійська дивізія під командуванням П.Я.Тихонова (звільнила Кулебівку), 295 винищувальна авіаційна дивізія під командуванням полковника А.О. Сельвестрова.

За хоробрість, проявлену в боях за місто, Верховне головнокомандування присвоїло 195-й стрілецькій дивізії та 295-й винищувальній авіаційній дивізії найменування «Новомосковських».

4. Вулиця Сучкова.

5.Вулиця 195-ї стрілецької дивізії

         Олександр Михайлович Сучков народився в 1900 р. в селі Благодатному Курської області. Підрісши працював на Донбасі. В 1917 році червоноармійцем, брав участь у боях з білогвардійцями. Після громадянської війни закінчив військову академію ім.. Фрунзе. З 1938 р. полковник Сучков слухач Академії Генерального штабу.

         В кінці червня прийняв командування 195-ю стрілецькою дивізію, яка і визволяла наше місто. 23 березня 1944 року в районі населених пунктів Раково і Болгарка на р. Південний Буг від розриву ворожого снаряда загинув командир 195-ї стрілецької дивізії О.М. Сучков. За розпорядженням військової Ради 37 армії (до складу якої входила на той час дивізія) полковника Сучкова О.М. поховали в Новомосковську. О.М. Сучков – почесний громадянин нашого міста.

         Ім'я Сучкова носить   одна з центральних вулиць міста (колишня Лихополевська), найдовша вулиця Новомосковська – її довжина складає 6,5 км (від «Самолета» до заправки в кінці трубного заводу). Вулиця Половицька була переіменована на честь 195-ї стрілецької дивізії, яка визволяла наше місто від фашистської окупації.

6. Вулиця Сільвестрова

         Народився Анатолій Олександрович Сільвестров в 1910 році в Казані в сім'ї робітників. З 14 років почав свою трудову діяльність помічником кочегара, потім учнем токаря. Навчався в Уральському комуністичному університеті.

         В 1931 році по спецнабору був призваний до Червоної Армії. Після закінчення Оренбурської школи військових льотчиків служив на Далекому Сході. Добровольцем надавав інтернаціональну допомогу революційній Іспанії.

         З перших  червневих днів сорок першого року виконував важливі завдання. В 1942 році прийняв командування  295-ї винищувальної авіаційної дивізії, разом з якою пройшов бойовий шлях від Сталінграда до Бухареста, Софії, Будапешта та Відня. В складі дивізії, якою командував А.О. Сільвестров, воювула ескадрилья «Новомосковський колгоспник». Бойові машини були побудовані на кошти, зібрані колгоспниками Новомосковського району.

         Після закінчення війни Анатолій Олександрович переїхав до міста, яке звільняв. Майже 14 років пропрацював на трубному заводі. Залишив по собі добру пам'ять і в трудових справах.

         На його честь названа одна з вулиць районі залізничного вокзалу. На будинку, де він жив установлена меморіальна дошка. На перехресті вулиць Радянської та Сучкової у 1985 році було споруджено пам'ятник на честь 295-ї авіаційної дивізії. А ще раніше, в квітні 1970 року А.О.Сільвестрову було присвоєне звання Почесного громадянина міста.

         Пам'ятає вулиця, яка носить ім'я визволителя, знайоме довгоочікуване гудіння в осінньому небі, і радісний шепіт жителів: «Це ж наші, дочекались таки соколиків».

-         Меморіал «Вічна Слава» розташований на перехресті вулиці Червоноармійської та площі В.Леніна. Створений у 1967 році. До складу меморіалу входить три стели та обеліск. На головній стелі зображено скорботне обличчя Матері – Вітчизни і надпис: «Во все времена бессмертной земли о погиблих за дело коммунизма помните». Перед стелою на зеленому газоні палає Вічний вогонь.

Ліворуч від головної стели, під прямим кутом розташована ліва стела. Композиція «рука з прапором», а на правій половині напис:

    «Партизанам Присамар'я та учасникам партійно-комсомольського підпілля».

    Братська могила розташована перед головною стелою. В могилі покояться 79 загиблих червоних бійців та партизанів громадянської війни та 433 червоноармійці та партизани Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Братська могила 23 надмогильними плитами. На першій плиті викарбувано  напис: «Неизвестный солдат». На інших плитах викарбувані військові звання, прізвища та імена загиблих, чиї останки покояться в могилі. Відомі тільки 79 прізвищ, у тому числі і полковника О.М. Сучкова.

-         Слово надається ветерану Великої Вітчизняної війни Костюку А.І.

ІІІ. РЕФЛЕКСІЯ

-         Що вам сподобалося на сьогоднішньому занятті?

-         Що нового ви дізналися?

-         Чи цікавими, пізнавальними були ваші пошуки?

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

Використана література:

1.     Джусов А.Б. Історія Новомосковська. – Дніпропетровськ: Пороги, 2003.

2.     Зеленська Л.І., Афанасьєв О.Є. Географія рідного краю. Дніпропетровщина. Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2006

3.     Топонімія Дніпропетровщини. Дніпропетровщина. Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2006